Юристи ЮФ Patriot.Legal захистили інтереси клієнта у спорі з транснаціональною пивоварною компанією.
До Юридичної фірми Patriot.Legal звернувся клієнт – юридична особа (далі – Компанія 1), яка уклала договір з найбільшою в Україні півоварною компанією (далі – Компанія 2) з приводу поставки рекламних матеріалів. За умовами договору, укладеного між сторонами – Постачальник – Компанія 1 зобов’язується передати у власність Покупця – Компанії 2 продукцію, а Покупець зобов’язується прийняти та оплатити її на умовах, визначених договором. Відповідно до договору, конкретний перелік продукції, строки постачання, а також її вартість встановлюється сторонами шляхом підписання додаткових угод до цього договору, які є його невід’ємними частинами. Дизайн та інші характеристики продукції погоджуються сторонами в специфікаціях на продукцію, які є додатками до відповідних додаткових угод. В специфікації зазначаються ескіз та інші характеристики продукції. До специфікації, у випадках необхідності, можуть додаватись оригінали-макети. Згідно з договором, вартість продукції за цим договором встановлюється сторонами в додаткових угодах до цього договору. Компанія 1 належним чином виконувала свої договірні зобов’язання, а Компанія 2 систематично допускала прострочення розрахунків , чим змусила Компанію 1 подати перший (але не останній) позов до суду про стягнення заборгованості. Отже, Компанія 1 звернулася до Господарського суду міста Києва із позовом до Компанії 2 про стягнення декількох мільйонів гривень у зв’язку з порушенням Компанією 2 зобов’язань щодо оплати вартості отриманого від Компанії 1 товару згідно з умовами договору. Господарським судом м. Києва було прийнято рішення, яким задоволений позов Компанії 1 у повному обсязі. Але, в процесі розгляду справи, Компанія 2 надіслала Компанії 1 необґрунтовану вимогу про сплату штрафу та, як результат несплати вимоги – заяву «про зарахування зустрічних однорідних вимог». Отже, Компанією 2 була обрана стратегія щодо посилання на пункт договору, в якому зазначено, що у видаткових накладних на продукцію повинні бути зазначені номер та дата замовлення на підставі якого поставляється продукція та сертифікат відповідності. За невиконання будь-якої з цих специфічних та непринципових вимог Компанія 1 повинна сплатити штраф у розмірі – 50 % ціни, вказаної у відповідній видатковій накладній. Тому, Компанія 2 вирішила «зарахувати» несплату Компанією 1 надуманого штрафу (про який ніхто не згадував до подачі Компанією 1 позову до суду) зі своїми зобов’язаннями по сплаті грошових коштів за поставлену продукцію. Одночасно з подачею Компанією 2 до суду заяви «про зарахування зустрічних однорідних вимог», Компанія 2 подала і клопотання про припинення провадження у справі, за яким просила суд припинити провадження у справі у зв’язку з відсутністю предмету спору. Вказане клопотання не було задоволено судом, оскільки договір не дає підстав Компанії 2 порушувати норми чинного законодавства України та безпідставно, без погодження з первісним та належним кредитором, проводити односторонній залік «взаємних» вимог, в той час, коли Господарським судом м. Києва розглядається справа з цих же підстав та щодо того ж предмету спору, щодо якого Компанією 2 було односторонньо проведено взаємозалік. Компанією 1 під час розгляду справи неодноразово надавалися усні та письмові заперечення щодо заяви Компанії 2 «про зарахування зустрічних однорідних вимог». Взагалі Компанією 2 була вигадана заява «про зарахування зустрічних однорідних вимог» тільки для того, щоб припинити провадження у справі та не сплачувати гроші, які Компанія 2 повинна сплатити Компанії 1 за договором.
Правова позиція юристів Юридичної фірми Patriot.Legal щодо обґрунтування неправомірності заяв «про зарахування зустрічних однорідних вимог» та доведення, що вони є такими, що не відповідають нормам чинного законодавства ґрунтувалася на наступному: 1. Штрафні санкції, нараховані Компанією 2 Компанії 1 є надуманими та такими, що не впливають на суть господарських правовідносин між сторонами, заявлені після спливу строку для їх пред’явлення та не відповідають законодавству та дійсним відносинам сторін. Компанія 2 у вимозі «про сплату штрафу» вказувала, що у договорі передбачено, що Постачальник зобов’язаний надати на кожну одиницю продукції супровідну документацію, а також сертифікат відповідності (у випадках, передбачених відповідною додатковою угодою) і паспорт. Але Компанія 2 трактує договір так, як її вигідно, а домовленістю Сторін визначалося дещо інше, а саме – відповідним розділом договору встановлений порядок приймання-передачі продукції. А саме: «Приймання Продукції здійснюється за кількістю – згідно з видатковими накладними або актами прийому-передачі, за якістю – відповідно до сертифіката відповідності та паспорту (у випадках передбачених відповідною додатковою угодою), наданих під час передачі Продукції Покупцю, та шляхом співставлення фактичної якості Продукції та якісних показників Продукції, погоджених відповідними специфікаціями на Продукцію, а також оригінал-макетами. Видаткові накладні або акти прийому-передачі повинні бути підписані уповноваженими особами обох Сторін та скріплені круглими печатками Сторін. Згідно з пунктом договору – у випадку поставки Продукції, упаковка якої та/або маркування якої та/або маркування упаковки якої не відповідають передбаченим цим договором вимогам щодо пакування та маркування Продукції, Покупець має право не оплачувати таку Продукцію при дотриманні вказаного нижче порядку і при цьому не буде нести жодної відповідальності за збитки Постачальника, які можуть виникнути внаслідок такої неоплати. Про невідповідність упаковки Продукції та/або маркування упаковки Продукції Покупець складає акт, в якому описується в чому полягає така невідповідність, та до якого додаються фотографії, на яких зафіксовані такі невідповідності вимогти маркуванням договору. Про невідповідність маркування Продукції та/або її складових (комплектуючих) частин Покупець складає акт, в якому описується в чому полягає така невідповідність, та до якого додаються фотографії, на яких зафіксовані такі невідповідності вимогам . Про складення зазначених актів представник Покупця, який приймає продукцію, робить відповідний запис у видатковій накладній, товарно-транспортній накладній, акті приймання-передачі Продукції перед їх підписанням. Один примірник таких актів з фотографіями додається до видаткової накладної, товарно-транспортної накладної, акту приймання-передачі, які повертаються Постачальнику. Постачальник зобов`язаний власними силами та за власний рахунок протягом 5 (п`яти) календарних днів з дня отримання електронною поштою або факсом зазначених актів невідповідності Продукції вимогам договору змінити Продукцію, упаковка та/або маркування та/або маркування упаковки якої не відповідають вимогам договору на Продукцію на Продукцію, упаковка та/або маркування та/або маркування упаковки якої відповідають вимогам договору. Така зміна оформлюється актом заміни, який має бути підписаний Сторонами та скріплений печатками. Строки оплати Продукції, упаковка та/або маркування та/або маркування упаковки якої не відповідає вимогам договору, продовжується на строк, що розпочинається з дати складення акту про невідповідність Продукції до дати оформлення акту заміни. У випадку, якщо Постачальник не замінить продукцію протягом 30 календарних днів з дня отримання електронною поштою або факсом актів невідповідності Продукції вимогам договору, така Продукція оплаті Покупцем не підлягає. Покупець протягом 40 (сорока) календарних днів від дати поставки відповідної Продукції здійснює візуальну перевірку відповідності якості Продукції умовам цього договору. У випадку виявлення видимої невідповідності якості Продукції вимогам, встановленим цим договором, додатками, специфікаціями, оригінал макетами до нього, Покупець складає про це акт, в якому описується в чому полягає така невідповідність, та до якого за потреби Зазначений акт з фотографіями (за їх наявності) у вигляді (формат файла РОР або ТІР) протягом 5 (п’яти) календарних днів з дня його складення надсилається Покупцем Постачальнику. Постачальник зобов’язаний власними силами та за власний рахунок протягом 5 (п’яти) календарних днів з дня отримання електронною поштою або факсом акту виявлення видимої невідповідності якості Продукції вимогам договору замінити таку Продукцію на якісну. Така заміна оформляється актом заміни, який має бути підписаний Сторонами та скріплений їх печатками. Строк оплати Продукції, щодо якої виявлено видиму невідповідність її якості вимогам договору, продовжується на строк, що розпочинається з дати складення акту виявлення видимої невідповідності якості Продукції вимогам договору до дати оформлення акту заміни. У випадку, якщо Постачальник не замінить Продукцію, щодо якої виявлено видиму невідповідність її якості вимогам договору, протягом 30 календарних днів з дня отримання електронною поштою або факсом акту виявлення видимої невідповідності якості Продукції вимогам договору, така Продукція оплаті Покупцем не підлягає. Заміна неякісної Продукції (з виявленими видимими невідповідностями її якості вимогам договору) на продукцію відповідної якості, а також заміна Продукції, пакування та маркування якої здійснені з порушенням вимог цього договору, здійснюються власними силами Постачальника та за його рахунок.», отже – сертифікат відповідності та паспорт мав надаватися лише тоді, коли Сторони узгодили та передбачили це відповідною додатковою угодою. У Додаткових угодах щодо поставки партій продукції, за якими Компанія 2 виставляє Компанії 1 штраф – Сторони жодного разу не прописували та не передбачали наявність сертифіката відповідності та паспорту – як обов’язкову умову приймання продукції за якістю. Сторони при прийманні-передачі продукції за якістю керувалися відповідними специфікаціями на кожну поставку партії продукції, узгоджену сторонами. У специфікаціях прописувалися характеристики та дизайн на кожну партію продукції з малюнками, розміром, матеріалами, з яких має бути виготовлена продукція, кольором, згідно з яких уповноважена особа зі сторони Компанія 2 приймала продукцію. У будь-якому разі Компанія 2 за умовами договору могла не приймати продукцію у випадку відсутності необхідних документів, без жодної відповідальності за таку відмову. А продукція, щодо якої Компанією 2 був виставлений штраф була передана Компанією 1 та прийнята Компанією 2 належним чином, про що складені відповідні видаткові накладні, скріплені підписами уповноважених осіб та печатками сторін. Навіть після прийняття продукції у Компанії 2 відповідно до умов договору є строк (протягом 40 (сорока) календарних днів від дати поставки) для виявлення невідповідності продукції домовленостям сторін та пред’явлення будь-яких претензій. Жодних претензій протягом строку, обумовленого Сторонами у договорі для пред’явлення претензій Компанією 2 не заявлялося. А з початком розгляду Господарським судом м. Києва справи про стягнення заборгованості, Компанія 2 вирішила заявити претензії, які мала б заявити набагато раніше, у встановлений договором строк. Продукція, поставлена Компанією 1 – функціонує, використовується Компанією 2, жодних претензій від Компанії 2 у вказаний строк до Компанії 1 не надходило, претензії з’явилися тільки після порушення Господарським судом м. Києва провадження у справі, а штрафи, нараховані Компанією 2 Компанії 1 за начебто «порушення умов договору» спрямовані лише на те, щоб не платити заборгованість, яка виникла у зв’язку з несплатою Компанією 2 прийнятої продукції. Тим більш, процедура сертифікації продукції, яка поставлялася за договором не є обов’язковою (відсутня у Переліку продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації в Україні, затвердженого Наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики 01.02.2005 N 28), її якість підтверджується відповідною специфікацією, узгодженою сторонами, ця продукція виготовляється на замовлення, є штучною та ексклюзивною. Сертифікат/паспорт ніколи не вимагався від Компанії 1, оскільки Сторони розуміли, що така продукція не має бути сертифікованою, тому продукція приймалася і ніяких претензій ніколи не було. Невказання номера замовлення у видаткових накладних, які є первинними документами та мають всі обов’язкові реквізити для надання їм юридичної сили і підтверджують здійснену постачальником та покупцем в межах правовідносин за договором поставки господарську операцію є формалізмом та не може бути підставою для нарахування штрафних санкцій після строку, вказаного у договорі як момент пред’явлення претензій. Також Компанія 2 в обґрунтування нарахованих Компанії 1 штрафних санкцій вказує на відсутність у видаткових накладних номеру замовлення. Але слід зазначити, що в силу приписів договору, видаткова накладна є платіжним документом (в розумінні умов договору). Згідно з договором, про факт отримання платіжних документів оформлених не у повній відповідності до вимог законодавства, договору, покупець повідомляє постачальника протягом 5 (п’яти) календарних днів з дати одержання оригіналів платіжних документів. В строк передбачений умовами договору жодних претензій не було надіслано, відтак, дані накладні вважаються такими, що відповідають умовам договору, а Компанія 2 в свою чергу позбавлена права пред’являти претензії та нараховувати штрафні санкції з цього приводу. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні документи – це письмові свідоцтва, що ідентифікують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Крім того, згідно п.2.4. Наказу міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88 “Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку” первинні документи (на паперових носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов’язкові реквізити:
Оскільки вищезазначені видаткові накладні відповідають встановленій Наказом міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88 “Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку” формі, а відтак вони оформленні у відповідності до вимог чинного законодавства. Факт передачі Компанією 1 та отримання Компанією 2 продукції та виникнення грошового зобов’язання у Компанії 2 з оплати продукції підтверджується на підставі підписаних сторонами видаткових накладних, які є первинними, а відтак, належними та достовірними документами, що підтверджують здійснену постачальником та покупцем в межах правовідносин за договором поставки господарську операцію. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду від 01 липня 2014 року по справі № 918/2/14; від 02 серпня 2016 року по справі № 914/1806/15, 02 серпня 2016 року по справа № 906/109/16. Як наслідок нарахування штрафних санкцій, що ґрунтуються на недодержанні вимог щодо оформлення видаткових накладних є безпідставними та такими, що суперечать нормам чинного законодавства та звичаям ділового обороту. Одним із основних принципів цивільного права є принцип добросовісності, розумності та справедливості. Так, Компанія 1, уклавши договір і передавши продукцію Компанії 2, розраховує на отримання оплати у строки, передбачені договором. А замість оплати за дійсно поставлену та прийняту Компанією 2 продукцію Компанія 1 отримує від Компанії 2 запізні вимоги щодо сплати штрафних санкцій та безпідставну, надуману односторонню заяву про зарахування вимог. 2. Відсутність однорідності вимог, щодо яких Компанія 2 проводить зарахування. Статтею 601 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін. Зарахування можливе при наявності наступних умов:
Аналогічні за змістом висновки містяться також у постановах Вищого господарського суду України від 18.06.2013 року у справі № 5023/4973/12, від 23.04.2013 року по справі № 5011-64/10025-2012 від 30.07.2014 року по справі № 909/1094/13. Згідно з ч.1 ст.199 ГК України виконання господарських зобов’язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбачених цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов’язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України. Виходячи зі змісту ст. ст. 546 548, 549 ЦК України виконання зобов’язання може забезпечуватися відповідно до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов’язання. Крім того, відповідно до вимог ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. При цьому, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання. Відповідно до ч. 4 ст. 213 ГК України штраф, як різновид неустойки, може бути встановлений договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Дані висновки узгоджуються з позицією Вищого господарського суду України, викладеною у постановах від 11.04.2012 року у справі № 33/267, від 01.02.2011 року у справі № 33/224-10 та у листі № 01-08/163 від 12.03.2009 «Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у другому півріччі 2008 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України». Таким чином, неустойка (штраф, пеня) є засобом забезпечення виконання зобов’язання та заходом відповідальності (правовим наслідком порушення зобов’язання), а тому її (неустойку) не слід ототожнювати з боргом за поставлений товар. Отже, вимоги про стягнення основного боргу та про стягнення неустойки не є однорідними, оскільки правова природа їх виникнення є різною. За таких обставин, неоднорідність вимог Компанії 2 про сплату штрафних санкцій та вимог Компанії 1 про сплату суми основного боргу, виключає можливість застосування до спірних правовідносин ст. 601 ЦК України та, як наслідок, переконливо свідчить про передчасність посилань заявника з приводу необхідності зарахування вказаних зустрічних вимог. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду від 27 березня 2012 року у справі № 37/214, постанові Вищого господарського суду від 01.02.2011 року № 33/224-10, постанові Київського апеляційного господарського суду від 17 квітня 2013 року у справі № 5011-1/16241-2012, рішенні Господарського суду м. Києва від 28.09.2016 року по справі №910/14909/16. 3. Відсутність безспірності вимог, щодо яких Компанія 2 намагається провести зарахування. Крім цього, припинення зобов’язання зарахуванням означає відсутність предмета спору за умови, якщо між сторонами не залишилися спірних (неврегульованих) питань; наприклад, якщо Компанія 1 заперечує існування своєї заборгованості перед Компанією 2, у господарського суду немає підстав для висновку про відсутність предмета спору (п. 22 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.03.2009 № 01-08/163). Отже, якщо друга сторона заперечує проти проведення заліку, а відтак не припиняє зобов’язання, вона вправі вимагати виконання зобов’язання першою стороною. Наведеної позиції дотримується також Вищий господарський суд України у постанові від 13.05.2015 року у справі № 32/185. Між сторонами існують неврегульовані питання, оскільки Компанія 2 не визнавав вимоги Компанії 1 щодо стягнення суми боргу за договором (відзив міститься у матеріалах справи), а заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог – начебто визнає наявну в нього заборгованість перед Компанією 1 і намагається провести взаємозалік. У будь-якому разі Компанія 1 не визнає свою заборгованість перед Компанією 2 та стає зрозуміло що між Сторонами відсутня «безспірність» у вимогах, та як наслідок відсутність правових підстав для проведення зарахування таких вимог. Відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Односторонній правочин може створювати обов’язки лише для особи, яка його вчинила. Особа, яка вчинила односторонній правочин, має право відмовитися від нього, якщо інше не встановлено законом. Якщо такою відмовою від правочину порушено права іншої особи, ці права підлягають захисту. Таким чином, провівши односторонній правочин, Компанія 2 порушив норми ст. 202 ЦК України та позбавив сторону у зобов’язанні «права на захист», що надане Конституцією України (ст. 55), Цивільним кодексом України «ст. 15, 16, 22) та іншими нормативно-правовими актами. Слід також відзначити, що для заліку взаємних вимог в даному випадку недостатньо заяви однієї сторони, якщо з цього приводу існує будь-який спір і зокрема, якщо сторона не згодна з проведеним заліком або, наприклад, якщо вона заперечує наявність боргу перед контрагентом, що прислав заяву про залік і тому має право звернутися з даним спором до суду. І лише, якщо сторони, що не мають розбіжностей з приводу проведення заліку зустрічних вимог, вони можуть оформити його двосторонньою угодою або актом. Жодних письмових документів, що підтверджують згоду Компанії 1 на проведення заліку взаємних однорідних вимог Компанією 2 надано не було, крім того, відповідний залік не було оформлено двосторонньою угодою або актом, що свідчить про невідповідність вказаного заліку вимогам чинного законодавства України. Договір не дає підстав Компанії 2 порушувати норми чинного законодавства України та безпідставно, без погодження з первісним та належним кредитором, проводити односторонній взаємозалік взаємних вимог, в той час, коли Господарським судом м. Києва розглядається справа з цих же підстав та щодо того ж предмету спору, щодо якого Компанією 2 було проведено взаємозалік. Логічним вбачається припущення щодо того, що Компанія 2 – щоб не сплачувати суму боргу за прийняту за договором Продукцію, вирішив провести зарахування «зустрічних» «однорідних» вимог, нарахувавши штрафні санкції з порушенням умов договору, адже до моменту розгляду судом справи Компанія 2 ніяких претензій не заявляла, а навпаки, визнававала заборгованість і обіцяв Компанії 1 її погасити. Крім того, зарахуванням може бути погашене дійсне зобов’язання, забезпечене судовим захистом, а враховуючи те, що Компанією 2 не доведено обов’язок сплати Компанією 1 штрафу Компанії 2, правові підстави для застосування ст. 601 Цивільного кодексу України, на момент направлення Компанією 2 заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог, були відсутні. Підсумовуючи все вищевикладене, вважаємо за необхідне зазначити наступне: Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьої, п’ятою, шостою ст. 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Зарахування зустрічних однорідних вимог, згідно з ч. 1 ст. 601 ЦК України є одним із способів припинення зобов’язання, яке може бути здійснено за заявою однієї зі сторін, зокрема, у разі настання строку виконання однорідних вимог. Тобто, зарахування є одностороннім правочином, який може бути оспорений іншою стороною з посиланням на недійсність пред’явлених до зарахування вимог (постанова Вищого господарського суду від 15 березня 2012 року по справі № 5005/4137/2011). Частиною 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначено, що: – судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.; – зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України); – відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Таким чином, враховуючи вищенаведене, заява про зарахування зустрічних є недійсною з моменту їх вчинення, оскільки укладені з порушенням ст ст. 203, 526, 601 ЦК України, та інших норм чинного законодавства України.
Незважаючи на обґрунтованість доводів юристів ЮФ «Патріот», Компанія 2 продовжувала пред’являти необґрунтовані вимоги про сплату штрафів, заяви про зарахування зустрічних вимог та позови до суду проти Компанії 1. Слід зазначити, що після значної кількості судових процесів за позовами як Компанії 1 так і Компанії 2, та впевнених виграшів Компанії 1 в усіх судових інстанціях по усім справам, сторонами було вирішено узгодити усі протиріччя підписаннями мирової угоди. На сьогодні спір завершений, а вдячність клієнта та позитивний для нього результат є найкращої оцінкою роботи юристів Юридичної фірми Patriot.Legal. Керуючий партнер ЮФ Patriot.Legal Денис Бондар Старший юрист ЮФ Patriot.Legal Анастасія Сбоєва